До зброї, рідна моя!

Візьми з собою дах

Та закріпи його, щоб

не поїхав,

Додай собі ізюма в кашу

Та їж, зі шпагою в руках.

Не відставай. Біжи.

Тут є вода,

Їй цвіт придав хтось

блідо-синій,

вікно відкрив, впустив

Вогонь

і ось палає наша хата

А дах стоїть.

Всупереч всьому.

Назавтра Бог

нам обіцяв шкарпетки

дати.

І коли ми іх вдягнемо знов,

я вірю — ми повернемося до хати,

дверцят відкриємо засов.

А там сидить коза рогата

Ну що ж! Подоїмо козу!!!

Своїм обов`язком вважаю дописати, що це творіння з`явилося опісля мого походу уздовж річки Южний Буг і до Актовського каньону, коли я багато спілкувався з людьми, коли щось всередині мене казало: Прокинься, моя Україно! Та ще — хотілося написати про це

1. Він ніяким(!!!) чином не є закликанням до розжигу межнаціональної ворожнечі зараз,  у світі ситуації в моій країні (адже ж і «зброя» буває різною), скоріш творчістю щось наприклад  «Не спи моя рідна земля». Вірш також з`явився напередодні  походу в Карпати — тоді це був перший похід в гори, коли Страннику довелося вести людей по маршруту й він тоді дуже хвилювався, а ще — йому було як-то незручно йти у гори, коли у країні самі знаете, що .  Поход, однак, пройшов і — ура, мій дах не поїхав!

2. Тут же вирішив приєднати пісню группи Мандри.