Візьми з собою дах
Та закріпи його, щоб
не поїхав,
Додай собі ізюма в кашу
Та їж, зі шпагою в руках.
Не відставай. Біжи.
Тут є вода,
Їй цвіт придав хтось
блідо-синій,
вікно відкрив, впустив
Вогонь
і ось палає наша хата
А дах стоїть.
Всупереч всьому.
Назавтра Бог
нам обіцяв шкарпетки
дати.
І коли ми іх вдягнемо знов,
я вірю — ми повернемося до хати,
дверцят відкриємо засов.
А там сидить коза рогата
Ну що ж! Подоїмо козу!!!
23.07.2014
Своїм обов`язком вважаю дописати, що це творіння з`явилося опісля мого походу уздовж річки Южний Буг і до Актовського каньону, коли я багато спілкувався з людьми, коли щось всередині мене казало: Прокинься, моя Україно! Та ще — хотілося написати про це

1. Він ніяким(!!!) чином не є закликанням до розжигу межнаціональної ворожнечі зараз, у світі ситуації в моій країні (адже ж і «зброя» буває різною), скоріш творчістю щось наприклад «Не спи моя рідна земля». Вірш також з`явився напередодні походу в Карпати — тоді це був перший похід в гори, коли Страннику довелося вести людей по маршруту й він тоді дуже хвилювався, а ще — йому було як-то незручно йти у гори, коли у країні самі знаете, що
. Поход, однак, пройшов і — ура, мій дах не поїхав!

2. Тут же вирішив приєднати пісню группи Мандри.
Не спи моя рідна земля