День Третій. Штурм Великої та Малої Сивуль. Полонина Рущина. 16.09
Ранок починається з фіззарядки, яку провела фізрук Аня. Сьогодні в наших Карпатах свято: заплановано підйом на хребет біля г. Боревка та штурм гори Велика Сивуля, найвищої точки Горганського хребту. Підйомчик нас чекав нічого собі, та по дорозі ми знову натрапили на чорнику. Похід по Карпатах та ще такий сонячний — це просто неймовірно! Добре тут.
зарядка раненько
Білосніжка у Карпатах
В атаку!!!
Звідсіля ми йдемо на г. Лопушна (я ще гадав – звідкіля така назва, лопухи там росли, чи що?) На хребті нас зустрічає сильний південно-східний вітер, здуває з Сивулі нафіг. Нарешті, Лопушна!
радощі…
Вода!!!!
На хребті Сивулі дуже багато старих укріплень, кам`яних окопів, які будували ще поляки та січові стрільці за часів I світової війни.
оце окопи з часів I світової
я прийшов!
Звідсіля г. Велика Сивуля нагадує якусь пику…доволі химерну та гостру. Над нею наввипередки несуться хмари, і небо міняється знов і знов. Ми зустрічаємо на дорозі ще укріплення. Колись тут йшли серйозні бої. 
а ось і Сивуля
Нарешті, ми приступаємо до основного штурму Сивулі, вітер валить з ніг, і тільки у заростях жерепа він трохи вщухає. Та коли ми виходимо із заростів, він здуває нас кудись у прірву. 
Епічні картини Карпатських гор – зліва досить круте урвище, праворуч- стіна з жерепа та каміння, стежина вузька та веде прямісінько до пику. Однако ж, ми долаємо Сивулю, там робимо пару фоток та волаємо швидше чкурнути кудись униз, подалі від вітру.
хто міг, той підіймався та йшов (с) Океан Ельзи
Велика Сивуля
на г. Велика Сивуля, 1836м
На спуску ми зустрічаємо двох туристів, яких я вітаю:
— Слава Україні! А у відповідь – тиша. Я так собі обмізковую – хто це, цікаво?
— Where are you from?
— Poland. – І без зайвих слів, оба, не зупиняючись, як дали драпака далі на гору! Відразу усе зрозуміло – вони, мабуть, помислили, що ми бандерівці (я ж ще з флагом був) та що ми їх ще бити почнемо. Дивно. Далі у дорозі на Малу Сивулю ми якось затрималися, тут я свистів безперервно, бо хотілося засвітла дійти до стоянки. З Малої Сивулі, до речі, відкривається райський вид на полонину Рущина. Тут нам здалося, що у поході по Карпатах ми зустріли Рай (чи ще не зустріли?) ! 
Спускаємось ми під пісню „Червона Рута”, яка завели наши дівчата, та я чогось не можу знайти собі спокою – треба скоріш зкотитися до полонини та віднайти воду, але, як можу, підспівую 
Міток на спуску серед жерепа майже нема, але вони з`являються при вході у ліс. Тут вже мітки висять, мабуть через кожні п`ять метрів. На Рущину, до руїн туристичного притулку, ми виходимо засвітла, тут доволі холодно, дров малувато, вода поки що незрозуміло де.
стоянка на Рущині
Пішли шукати воду — далі по маршруту повинний бути якийсь струмок. Але дійшовши туди, ми знаходимо пасовисько та невеликий струмок, який тоне у якийсь багнюці та ще згодом побачили корів, що п`ють звідси. Ну й ну… Повертаємо назад. На пасовиську табір ми, звичайно, не стали розбивати, так і стали біля туристичного притулку. То джерело, що є ближче до руїн, замале навіть для такої кумпанії, як наша. То ми вимушені брати воду там, де її п`ють корови. Там де-не-де світло інтерферує у воді,- бензин, блін… Набираємо воду десь у чистій затоці. Взагалі вода стрьомна, але її тут багато. Дрова можна шукати на деревах – але треба туди ще залізти)))
на Рущині
Холодно. Дуже. Ось тобі і рай у Карпатах! Гадаю, він точно десь в іншому місці! Андрій та Сергій біля своїх наметів конструюють щось на зразок кам`яної стіни, а я виявляю, що в мого намету одна дуга трохи типа зламалася. Блін… Швидко повечеряли та завалилися спати, бо завтра в нас серйозний марш-кидок. Пишу все це під світлом ліхтаря у наметі.
Кілометраж: 8 км.
