День Четвертий. Хр. Тавпішірка — Перевал Легіонів. 17.09
Сьогодні – четвертий день похіда в Карпати: ми вже звикли к горам, і нам здається, що ми йдемо так дуже давно. Серед холодних каменів руїн притулку де-не-де виглядають сонячні промені. Сьогодні в нас заплановано великий перехід, десь кілометрів 18, та ще ж не по асфальту… [tabslide]
стоянка на Рущині
Збираємося та хутчіш, хутчіш звідси. Холодом зустріла нас полонина Рущина, зуби аж пісню за нас співали. Отож ми зібралися та попрямували прямісінько до Пекла. Пеклом зветься таке собі урвище… Досить крутий схил. Колись банди НКВД тут розстрілювали поляків та євреїв для дискредитації визвольного руху УПА, та скидали трупи в урвище. Тому і зветься воно так неприємно, урвище Пекло… хоча під сонячним світлом воно нічого собі. Добре, що хоч кісток зверху не побачиш.
Урвище Пекло
Повертаємо праворуч, йдемо далі, вже по зеленому маршруту. Тут маршрут йде уздовж прикордонних стовпів 1920 року — колись тут був кордон між Словаччиною та Польщею, а зараз тут пролягає кордон між Закарпатською та Івано-Франківською областями. Стовпів тут натикано дійсно багато, та ще вони майже всі помічені на карті, тож заблукати тут просто неможливо. Цікаво, тим, хто їх тут ставив, подобалося ходити у походи по Карпатам, чи ні? Багато було підневільніх солдат та робочих, яких примушували з радістю таскати усе це.
отакі гриби у Карпатах!
уздовж стовпів прикордонних
Десь унизу, перед підйомом на хребет Тавпіширка ми побачили розвилку. Маршрут вів праворуч, але я вирішив йти прямо, бо там десь на стежці була помічена колиба, — було якесь бажання подивитися на неї. Ось тут ми вийшли з лісу
тут ми вийшли з лісу. Неподалік колиба
а праворуч ми побачили підйом, і там стояла та сама колиба (позначена на карті Карпат), біля якоі ми побачили місцевих, які пішли в гори по чорнику та якраз відпочивали.
Трохи нижче від колиби тече гарний струмок. Місцеві нас зустріли добре, хоча і розмовляли ми на російскій мові 
Та й взагалі, я гадаю, що дурне ставлення тут до російськомовних — це все брехня і брехня. Ну зустріли ми колись у західних областях у поході чи то по Карпатах, чи то по Львівським площам пару відморозків, що сміялися над нами, але де таких нема? Але вернемося до місцевих. Від них ми дізналися, що маршрутки в Бистріці ходять справно і що від Бистриці до Надвірної можна дістатися о пів на сьому, навіть у п`ятницю. Ну це ми ще побачимо. Треба далі топати. Ліземо на Тавпіширку і наверху — треба ж якось відпочити!- ми вже знов починаємо реготати… Це ж Карпати! Хоч ми це робимо скрізь. Йдемо вже по хребту Тавпішірка, 
і раптом бачимо — десь біля 12 стовпчика така собі яма метрів 100 глибиною з камінцями, до самого 13 стовпчика…Ось воно як. На карті не помічено. Ну, долаємо цю ямку, і там нарешті обідаємо — всі вже давно помишляють, що б запхнути таке їстивне у горлянку)))
а хтось не гаяв зазря часу…
Опісля денного лопання бутерів злазимо з хребта. Спуск тут не те, що крутий, але я порадив Тані та Андрію надіти наколінники. Йти ще далеко, ноги повинні сьогодні донести нас ого-го куди…
жереп…
Ми доволі швидко спускаємось до перевалу Легіонів.
Перевал Легіонів
Колись тут Пілсудський у 1 світову війну ціною життя багатьох поляків зупинив Брусілова і російскі війска, які прямували через Карпати до Австрії. Свідоцтв цих давніх боїв тут навіть забагато: у лісі й досі на кожному кроці траншеї, вогньові позиції, а ще далі, на виході до полонини Пантир, ми побачили справжній ДОТ.
ДОТ біля полонини Пантир
Щоб не забути: рядом з перевалом Легіонів стоїть у лісі ще колиба, її ми побачили випадково. Далі маркування дещо погіршилося. Тут навігатор руліт, особливо коли вже втомився гарцювати із рюкзаком. Прибули ми на полонину Пантир ще засвітло, та побачили там декілька вагітніх конячек.
Полонина Пантир
Розбивати табір ми вирішили на дальній стороні полонини (будьте уважні — не потрапте у заболочене місце!), з Андрієм та Оксаною знайшли стоянку біля джерела. Струмок тут стрьомний, посеред болота, але пити можна — вода чиста, що ще треба? Коли вже стемніло та ми розпалили вогонь, до нас прийшли гості — такі цікаві києвляни. Незважаючи на те, що усі дуже втомилися за цей день, ми ще довго гомоніли з ними у вогнища. Вони теж полюбляють походи по Карпатам, це ж треба, який збіг обставин! Та це ще не все. Виявилося, що вони теж були у Турції цього року, та й у тих же містах, що й ми, спілкувалися з Фішменом! Ще й у той же самий час. А ми теж чули про групу українців, які йшли не то попереду нас, не то позаду… Як би не пізній час, ще б балакали, про гори (про що ж ще?) – і будь то Карпати, Кавказ, чи Крим, чи ще щось, неважливо: це наша спільна манія. Коли я пішов у намет, у вогня ще сиділи – Олена з чоловіком та Діма (києвляни) та наша Оксана. Згодом не витримав Сергій, й теж приєднався, й пам`ятаю, що було десь біля дванадцятої ночі.
Кілометраж: 18 км
